Дональд Трамп має два "мирні плани" для завершення російсько-української війни. Вони живуть геть різним життям. До першого прикута увага медіа, другий зазвичай залишається в тіні.
Перший план призначений для того, щоб демонструвати видатну та незвичайну роль Трампа. Результат у вигляді закінчення війни, звісно, бажаний, але не обов'язковий. Головне — процес, щоб його ініціатором і рушієм весь час залишався Трамп. Він посилає своїх посланців то до Києва, то до Москви. Його представники приймають у себе гінців то з Москви, то з Києва. Трамп у центрі цієї вистави, він сценарист, режисер та головний герой в одній особі.
Причому робить він це виключно через безмірну миролюбність. Він не вболіває за жодну із сторін, йому глибоко начхати на те, хто — агресор, а хто — жертва, але його співчутливе серце змушує добиватися, щоб маховик вбивств і руйнувань зупинився.
Цю версію вкотре виклав держсекретар США Марко Рубіо в інтерв'ю Fox News 2 грудня. "Отже, на що може погодитися Україна, і на що погодиться Росія? Зрештою, це залежить не від нас. Це не наша війна. Ми в ній не воювали; там немає американських солдатів. Це на іншому континенті. Ми залучені, тому що ми єдині, хто може, більше ніхто на світі не може цього зробити. Єдиний лідер у світі, здатний говорити з обома сторонами і укладати угоду, якщо вона можлива, це президент Трамп. І він був дуже терплячий. Він присвятив цьому багато часу. Багато високопоставлених людей у його адміністрації брали участь у цьому. Ми намагаємося зрозуміти, чи зможемо подолати розбіжності між обома сторонами. Для цього нам треба говорити з обома сторонами, — пояснив він. — І якщо існує спосіб подолати розбіжності між двома сторонами, то ми єдині у світі, хто може це зробити, і саме це ми й намагаємося зробити. Зрештою, все залежатиме від них. Якщо вони вирішать не припиняти війну, вона триватиме".
Тут можна було б сказати, що Трамп взагалі зацікавлений у тому, щоб війна тривала вічно, а він завжди був миротворцем. Але в Білому домі розуміють, що будь-яка вистава набридне глядачам, якщо надмірно її затягнути.
Ймовірно, початковий сценарій був коротким та феєричним. Трамп мав швидко примусити обидві сторони припинити вогонь — і все, нобелівська премія в кишені. Цей сценарій давно викинутий і забутий. За новим сценарієм роль Трампа — довго робити титанічні зусилля, які час від часу виглядають сизіфовими, але не опустити руки і нарешті тріумфально досягти свого.
Однак звідки впевненість у тріумфі, якщо поки що бачимо лише провал за провалом? Для цього Трамп має другий, реалістичний "мирний план". Полягає він у тому, що треба дочекатися, коли в обох країнах закінчаться гроші на війну.
"Дехто з цих людей вважає, що наша політика має полягати у тому, щоб продовжувати фінансувати Україну необмеженими сумами доти, доки триває війна. Це неможливо. Це не відповідає дійсності. І цього не станеться. Ми вже давно говоримо про це: ми не зможемо підтримувати її у такому масштабі. І я також не думаю, що для Росії реалістично продовжувати цю війну чотири чи п'ять років", — заявив Рубіо в тому ж інтерв'ю.
Путін розраховує, що в нього гроші закінчаться пізніше, ніж у нас. І це для нього, напевно, не менш важливий мотив, аніж бажання захопити повністю Донецьку та Луганську області. Можна уявити, як він сподівається, що європейці слідом за американцями втомляться витрачати гроші на Україну, ЗСУ залишаться без боєприпасів і без надходження нової техніки, він прорве фронт і захоплюватиме область за областю. Коли в мріях такі казкові перспективи, можна й підіграти Трампу у його виставі мирного процесу, що невпинно йде, але аніскільки не наближається до мети.
До того ж, Трамп капітально допоміг Путіну своїм рішенням припинити надання Україні військової допомоги. Щоправда, Трамп зробив і Путіну дві неприємності: з 27 серпня покарав Індію додатковим 25% митом за купівлю російської нафти, а з 21 листопада ввів санкції проти "Лукойлу" та "Роснефти". Очевидно, що на терезах Путіна ці неприємності не можуть переважити той зиск, на який він сподівається у разі капітуляції України.
Україні залишається розраховувати лише на Європу. А на що розраховує Європа? Вона розраховує, що збере гроші, необхідні для України. Уточнимо, що йдеться про два напрями фінансування: для закупівлі озброєнь та для цивільних потреб. За обома напрямками останні два дні з'явилися новини, які, однак, означають лише надії, а не прийняті рішення.
Генсек НАТО Марк Рютте 2 грудня розповів про хід реалізації PURL (Prioritized Ukraine Requirements List) — ініціативи США та НАТО, спрямованої на забезпечення України критично важливим озброєнням через фінансування членами Альянсу постачання озброєння та обладнання американського виробництва. Механізм дозволяє країнам-партнерам фінансувати закупівлю такого озброєння відповідно до пріоритетного списку потреб, визначених Україною та узгоджених із США та НАТО. Ця ініціатива стартувала у серпні, після того як Трамп відкинув ідею продовжувати безкоштовні постачання Україні американського озброєння, але милостиво погодився продавати його європейцям для потреб України.
За словами Рютте, щомісяця необхідно знаходити на PURL суму в $1 млрд. "Ми почали в серпні і до теперішнього часу планували мати $4 млрд, тобто мільярд на місяць. І у нас є 4 мільярди, — заявив він на прес-конференції напередодні міністерської зустрічі Альянсу. — У мене є обережний оптимізм, що у грудні ми також виконаємо це (отримаємо додатковий мільярд)".
Його оптимізм підтвердили країни, які погодилися надати необхідну суму. За підрахунками Sky News, Норвегія, Німеччина та Польща спільно виділять $500 млн; іншим траншем Норвегія, Німеччина та Нідерланди спільно виділять $500 млн; та Канада окремо виділить $200 млн.
"Наступного року нам знову знадобиться багато грошей на весь рік, — заявив Рютте 3 грудня. — Як мінімум мільярд, можливо, навіть трохи більше мільярда на місяць. Це може становити близько $15 мільярдів, а може, й трохи більше за весь рік". Це лише за програмою PURL. А є ще й інші оборонні потреби України.
На даний момент відомо про два великі зобов'язання окремих країн. На 30-му "Рамштайні" 9 вересня Норвегія пообіцяла виділити $8 млрд у 2026 році. На 31-му "Рамштайні" 15 жовтня Швеція пообіцяла виділити $8 млрд у 2026-2027 роках. Напевно, це не останні добрі новини. Коли рішення ухвалюються не на рівні НАТО (або ЄС), а на національному рівні, жодні орбани не можуть нічого заблокувати.
Набагато складніша ситуація з фінансуванням, яке ми чекаємо від Євросоюзу. За оцінками Єврокомісії, Україні протягом найближчих двох років знадобиться 135,7 млрд євро ($158,4 млрд) зовнішньої допомоги: 71,7 млрд євро ($83,7 млрд) у 2026 році та 64 млрд євро ($74,4 млрд) у 2027 році. Причому 61,5% загальної суми — 83,4 млрд євро ($93,4 млрд) — необхідні на фінансування військових потреб: 51,6 млрд євро ($60,2 млрд) у 2026 році та 31,8 млрд євро ($37,1 млрд) у 2027 році. Інші гроші потрібні на фінансування макрофінансових потреб. За планами Єврокомісії, ЄС має внести дві третини, тобто понад 90 млрд євро із загальної суми 135,7 млрд євро, а решта буде забезпечена іншими західними союзниками, до яких не входять США, оскільки вони більше не надають підтримки Україні.
3 грудня президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила два рішення, які виносяться для узгодження членами ЄС. "Перше рішення — це запозичення ЄС. Це, по суті, залучення коштів на ринках капіталу з використанням бюджету ЄС як гарантії та передача цього капіталу Україні у вигляді позики", — повідомила фон дер Ляєн. Вона наголосила, що "це рішення має бути прийняте одноголосно".
І тут, звісно, в українців включається крайній песимізм. Ми чудово знаємо вето Орбана, яке вже рік успішно блокує започаткування переговорів про вступ України до ЄС. Хоча хто знає, раптом Єврокомісія знайде для Угорщини якісь аргументи (фінансові), які спрацюють.
"Друге рішення, яке ми пропонуємо сьогодні у правовому тексті, — це так звана "репараційна позика". Тут ми б використали залишки коштів від знерухомлених російських активів у Європейському Союзі", — розповіла президент Єврокомісії. Вона наголосила, що тепер ЄС пропонує "охопити всі фінансові установи, які нагромадили такі грошові залишки", а не лише бельгійський Euroclear. "Ми беремо залишки коштів, надаємо їх Україні як позику, і Україна має повернути цю позику, якщо і коли Росія виплатить репарації", — пояснила фон дер Ляєн.
Вона уточнила, що "це рішення може бути ухвалене голосуванням кваліфікованою більшістю". Однак це лише теоретично. А на практиці швидше за все вирішальне слово буде за Бельгією.
"Основна частина активів, близько 185 мільярдів євро, зберігається в Euroclear, центральному депозитарії цінних паперів у Брюсселі. 25 мільярдів євро знаходяться в інших місцях по всьому блоку. Це означає, що вирішальний голос на переговорах належить Бельгії, — констатують Euronews. — Строго кажучи, основний текст репараційного кредиту може схвалювати кваліфікована більшість, що теоретично означає можливість відхилення заперечень Бельгії. Однак офіційні особи та дипломати визнають, що такий сценарій був би політично неспроможним".
Ще до оголошення нової пропозиції Єврокомісією міністр закордонних справ Бельгії Максим Прево заявив, що вона категорично неприйнятна. Урсула фон дер Ляєн запевняє, що у новому документі про правову основу використання заморожених активів Росії для надання Україні "репараційних позик", затвердженому колегією Єврокомісії 3 грудня, враховано майже всі зауваження Бельгії.
Рішення прийматимуть лідери країн ЄС на засіданні Європейської ради 18 грудня. Путін, звісно, розраховує, що жодного рішення не буде ухвалено. А нам залишається чекати, що європейці все ж таки домовляться між собою.
