Читачі старшого, а, можливо, і середнього віку мають пам’ятати, як у розмовах з надійними друзями Совєтський Союз називали «Верхньою Вольтою з ракетами напереваги». Це була вельми точна характеристика єства тоталітарної держави, яка претендувала на всесвітнє панування, а водночас змушувала переважну більшість своїх підданих жити в дикунських умовах.
Минули десятиліття. Верхня Вольта нині зветься Буркіна-Фасо. На місці СССР постав інший тоталітарний монстр, що небезпідставно називає себе його спадкоємцем, іще дикіший і потворніший – Російська Федерація. Проте зв’язок – внутрішній, іманентний – між цими двома утвореннями на мапі світу нікуди не подівся. От і зараз: голосуючи на засіданні Генеральної асамблеї ООН за резолюцію про підтримку миру та територіальної цілісності України, делегації обох держав проголосували «проти». Ох, не випадково хтось у минулі роки прирівняв СССР до Верхньої Вольти! Є в історії певні зачаровані кола, які можна деконструювати тільки разом із носіями такої зачарованості…
Але при голосуванні за цю резолюцію з’явилося і дещо нове, чого аж ніяк не можна було уявити в совєтські часи. Те, що понад півсотні делегацій при голосуванні утрималося, не стало чимось дивним. Зрештою, Китай, Індія та певні менші геополітичні дієвці прагнуть зробити ґешефт на дешевій російській нафті, а дехто просто ненавидить європейську цивілізацію. Але як у цю компанію потрапили США? Разом із таким «світочем демократії», як Зімбабве? І цілою низкою інших «світочів»? Офіційна мотивація – мовляв, проєкт резолюції містив надто радикальні твердження, які могли завадити досягненню мирної оборудки (саме це най адекватніший термін, бо угода має ґрунтуватися на загальновизнаних правових нормах, а оборудка – це продукт тимчасової домовленості племінних вождів чи мафіозних донів). Що ж, США самі добровільно поставили себе на рівень Зімбабве. Ясна річ, Зімбабве з міжконтинентальними ракетами напереваги. І відповідними наслідками…
