МАВПА І ДИЛЕМАУ дуже далекі шкільні часи довелося проходити курс російської літератури, бо в тій школі, яка була за 105 кілометрів від Полярного кола, жодну іншу літературу не викладали. І ось у цьому курсі був розділ, присвячений байкам Крилова. Ніколи не вчив віршів, а тим більше – байок, але назва і суть однієї з них все ж таки запам’яталася. Називалася вона дивно – «Мартышка и очко» чи якось так. Суть байки зводилася до того, що вказана в назві тварина ніяк не могла визначитися, з розумними вона чи з красивими. Це настільки її дратувало, що вона ставала неадекватною. Одного разу вона розбила старій корито, а старому – носа, і навіть утопила Муму, але найчастіше куйовдила довгого рудого чуба і билася головою об стіну дилеми.
Що характерно, щоб здаватися красивою, їй треба було виглядати миротворцем, про що вона постійно казала, за що отримала прізвисько «піс ділка», в сенсі – «мирна угода». Вона навіть мріяла отримати приз саме з цієї частини – «Золотий банан», але з цим у неї не склалася, і тоді вона вирішила спробувати приєднатися до розумних. А для цього треба було показати здібності полководця не гірші, ніж у Наполеона Бонапарта чи Александра Македонського. Проте дуже скоро з’ясувалося, що і з цим у неї складається приблизно так, як і з миротворчістю.
У результаті вона опинилася в тій самій точці роздвоєння, коли безтямність у миротворчості було компенсовано безтямністю у військовій справі. І що характерно, кількісні характеристики глибини невігластва в цих іпостасях, якщо їх якось застосувати, виявилися приблизно ідентичними. Це можна стверджувати тому, що шкала виміру в цьому випадку не потрібна взагалі, бо глибина невігластва виявилася абсолютною і в обох випадках досягає самого дна.
І ось, перебуваючи в цій точці рівноваги, мавпа вирішила поєднати обидва свої прагнення і породити новий вид пафосної діяльності, яку можна назвати «військовою миротворчістю». Це може здатися дивним лише на перший погляд. Кожен може озирнутися на всі боки і знайти у своєму оточенні людей, які вважають себе побожними, носять золоті хрести і навіть відвідують церковні заклади. Найвідданіші – пірнають в ополонку або святять паски, але при цьому – практично гарантовано набираються алкоголю по брови в розпал посту і роблять різні речі, які побожним людям у цей час робити ніяк не можна.
Усе це поєднується настільки легко, що ми цього практично не помічаємо. Лише кілька років тому Різдво перенесли на кінець грудня, а до цього його відзначали на початку січня, і Новий рік якраз припадає на період суворого різдвяного посту. Те саме і з 8 Березня, яке припадає на інший суворий піст. А тепер згадайте своїх знайомих, які розповідають про те, які вони віряни, та подивіться на те, що вони виконували в цей час. От і з мавпою – те ж саме.
Просто зараз вона вкотре виконує щось подібне, і що характерно, багатьом подобається як сама ця мавпа, так і те, що вона робить, а також – не робить, хоча за законом, традиціями та логікою – зобов’язана робити. Саме в цей момент вона куйовдить чуба і намагається придумати черговий симбіоз війни і миру, хоча нічого не розуміє ні в тому, ні в іншому. У неї для цього немає ні розуму, ні освіти, ні досвіду, але є велике бажання прославитись та відлити своє ім’я у скельних породах гори Рашмор. Ну, а далі – повернімося зі світу байок у поточну реальність і погляньмо на те, як ці мотиви старого твору працюють у натурі.
ШАПІТОГанебний цирк із «вічним миром» на Близькому Сході перетворюється на якусь хронічну і сюрреалістичну фазу, втім, передбачувану від початку. Інша річ, що в Ізраїлі вважали, що їхній найбільший друг Додік ніколи їх не кине і що добиваючись власних інтересів, він допоможе отримати бажане і для Ізраїлю. І тут варто згадати, якими були інтереси цих двох поки що союзників. З Ізраїлем – усе ясно. Йому треба було скинути з горла зашморг іранських проксі в особі ХАМАСу і «Хезболли» і вирвати в Ірану його жало – ядерну та ракетну програми, спрямовані насамперед проти нього.
Загалом тут немає нічого нового, і нам ці цілі цілком зрозумілі, а от у Додіка цілі були іншими. Йому треба було продемонструвати власну велич, після чого конвертувати її у дзвінку монету. Зробити це можна було або погрозою застосування сили, або її застосуванням, як це робить Ізраїль. Суть цих прагнень базувалася на тому, що усе це військове залізо Іран накопичував для застосування після Ізраїлю по своїх релігійних ворогах – сунітських країнах Затоки, насамперед Саудівській Аравії.
Через те що самі країни Затоки не здатні на масштабну військову операцію з роззброєння Ірану, вони звернулися по допомогу до Тромба. Якби розгром Ірану пішов за планом, то арабські шейхи були б винні особисто Додіку та його сім’ї, що називається, до скону. А як він уже чудово знає, місцеві монархи не скупляться для тих, хто надає їм послуги. Під час свого вояжу до регіону після приходу у владу Додік отримав щедрі аванси, а успіх операції приніс би йому значно більше. Зауважимо: не США, а саме дід тут розглядався як головний гравець. Недарма ж він увесь час повторював «Я можу вдарити» чи щось подібне, але обов’язково «Я».
І це при тому, що сам Додік – не боєць і ніколи ним не був. Він сам і вся його родина, аж до діда – ухилянти і косарі. А сам він уникнув мобілізації на В’єтнамську війну просто тому, що тато виправив йому довідку про непридатність через те, що в нього на ногах виявилися «шпори». Хоча здавалося, якщо вже є шпори, то пряма дорога йому в кавалерію. Проте саме так виглядала диспозиція перед початком лютневої операції. Додік відчув себе Наполеоном з огляду на успішну військову операцію з арешту Мадуро та безкарне бомбардування Ірану влітку.
А далі було реалізовано план, який або був провальним із самого початку, або його перервали задовго до закінчення і тому він виявився неефективним. Скажімо так, Ізраїль уже не раз і не два практикував практично повне знищення військово-політичного керівництва своїх ворогів, зокрема ХАМАСу і «Хезболли», але як усім очевидно, цей начебто радикальний засіб не приводить до бажаного результату. Такий розклад уже мав би вказати на те, що він не працює, але в Ірані вирішили вчинити саме так. Як нескладно здогадатися, після ліквідації практично всього керівництва Ірану ситуація не пішла за сценарієм, який було прораховано спочатку.
Причому якщо уважно придивитися до проміжних результатів операції, то не сталося нічого з того, на що розраховували союзники. Станом на сьогодні ядерна програма нікуди не поділася, і можна з великою ймовірністю стверджувати, що вона нікуди й не подінеться без повалення режиму. Ракетна програма постраждала незначною мірою, і потенціал Ірану в цій площині залишився на місці. Всі військові виробництва повністю знищити не вдалося, і поки триває ось це ганебне шоу, Іран практично все відновив.
А ми ж пам’ятаємо про те, як ізраїльська та американська преса радісно публікувала перекреслені фотографії керівництва Ірану… і що? І – нічого. Операцію «Пейджер» пам’ятаємо? Знову – фотографії з хрестиками, і що? І – нічого. Лише за сьогодні ЦАХАЛ втратив чотирьох військовослужбовців у війні із «Хезболлою». І що характерно, переважно гинуть офіцери. Все це до того, що навіть Ізраїль не мав і не має плану системного знищення ХАМАСу і «Хезболли». Просто послухайте, що розповідають їхні оглядачі: для знищення «Хезболли» треба захопити 2/3 Лівану. Ні! Це свідчить про те, що військове керівництво та спецслужби Ізраїлю давно зайшли в глухий кут і по колу повторюють послідовність дій, яка не приводить до бажаного результату. Тобто із завзяттям, гідним кращого застосування, вони йдуть по граблях, і чим довше і гучніше вони це роблять, тим сильніше викликають до себе огиду в усьому світі.
Схоже, що на весь Ізраїль не знайшлося світлої голови, яка могла б сказати: «Стоп, пацани, ми щось не так робимо!» Але фокус у тому, що ні в кого немає не те що альтернативні планів дії, а навіть простого бажання спробувати мислити інакше і зайти на проблему з іншого боку. Причому на рівні виконавців ізраїльтяни діють професійно, чіпко й винахідливо, а у стратегічному плані зараз вони оформлюють собі гігантський провал, із якого вибиратимуться десятиліттями. І це при тому, що у своїй основі вони мають усі підстави застосовувати силу.
І ось до цього імпульсу приєднався дилетант і невіглас Тромб, який заявляв про те, що за два-три тижні він знищить режим аятол і досягне всіх цілей. Результат – закономірний. Ситуація стала набагато гіршою за те, з чого починалася в лютому. І ось тепер Тромб різко дав задню і змінив Наполеона на миротворця, а це – найнебезпечніша роль із тих, які він грає. Щойно він переходить до риторики про мир, можна не сумніватися в тому, що він здаватиме інтереси союзників і партнерів і тиснутиме на них для того, щоб оголосити про «угоду» і про те, що він зупинив війну. Ми це дізналися першими. Другими дізналися союзники в НАТО, за ними це дізнався Тайвань, і ось тепер – дізнався Ізраїль.
Як з’ясовується, угода діда вже взагалі не містить ракетної складової, а ядерну тему упаковано у вираз «продовжити переговори». А натомість Тромб уже готовий розморозити десятки мільярдів іранських грошей, заморожених за межами Ірану, зняти ембарго з нафти, а крім того, Тромб розписується за свого союзника і зашиває в угоду припинення війни Ізраїлю з «Хезболлою». І це – на вимогу Ірану, який не має кордонів ні з Ізраїлем, ні з Ліваном. Тобто він вимагає припинити бойові дії проти терористичного військового угруповання. А віцепрезидент Венс уже погрожує Ізраїлю ембарго на постачання озброєнь.
ЕПІЛОГА бородаті зловили свою гру і тепер роблять із Тромбом що завгодно, як до цього з ним робили прутін та Сі. Загалом Штати зараз переживають найтемнішу сторінку своєї історії, коли авторитет країни змивається не через війну чи якусь катастрофу, не через збіг якихось потужних негативних чинників, а просто тому, що країна потрапила до рук дурнів. Ну, а все це до того, що зараз з’явилися захоплені коментарі про те, що Тромб повірив у перемогу України… Таким діячам хочеться сказати: прокиньтеся! На очах усього світу він зливає свого союзника і втоптує в багнюку авторитет своєї країни, і ось це «повірило»? Серйозно?
А тим часом заявлене Тромбом підписання «у п’ятницю» мирної угоди, яку він зробив у розпал пишного святкування свого дня народження, бородаті послали у відомому напрямку. Тим самим вони ще раз вказали місце цим клоунам, і воно – біля параші. А все тому, що дід був змушений задовольнятися боксерським поєдинком на галявині Білого дому, а хотілося по-багатому все відсвяткувати у прибудові до Білого дому. І потім, йому так і не дали провести військовий парад на свою честь. Тому він засмутився і вирішив усе злити як є.
У результаті ізраїльтяни, що так бадьоро вітали прихід у владу цього пацієнта, вже сидять на валідолі. Арабські шейхи вже нічого не хочуть ні від Кушнера, ні від Додіка, а хочуть повернути все у стан «до війни». Європейські союзники вже змирилися з тим, що в Білому домі таке може з’явитися знову, і акуратно відгрібають від цього веселого цирку, нарощуючи власні можливості. У результаті мавпа так і кидається між розумними та красивими, а щось середнє у неї просто не виходить, бо вона – мавпа.
