Я давно в суспільно-політичній журналістиці, просто дуже давно, і можу сказати, що публічний тиск, який зараз чинить на Україну і наше суспільство Трамп і його адміністрація, безпрецедентний.
Кілька тез.
Це не персонально про президента Зеленського. Це дуже помітне і публічне втручання у внутрішні справи України, яка, як виявилось, цілком навіть демократія, що б хто не говорив.
І це зовсім не про те, що "це наш гівнюк, самі його і битимемо", і не про Порошенка, Тимошенко чи, прости господи, Мураєва якогось.
Це про те, що є дуже незручною сама суб'єктність України.
"Антиамериканізм", "ви не розумієте американського виборця" і т.д.
Я згодна, я особисто точно не спеціалістка в цьому.
Але ми зараз не про американську культуру чи електоральні уподобання.
Ми про тактику Трампівського інформаційного флуду, яка в першу чергу спрямована на нас, на українську аудиторію.
При цьому і Трамп, і його команда також не дуже знають нас, і, схоже, обрали консультантів з питань України явно не з того боку.
Розхитування і це все.
Я й сама справді вже не розрізняю, що фейки, що реальні заяви адміністрації Трампа.
Але професійна загартованість каже мені, що це не має значення.
Це багаторічна тактика і практика, спрямована на делігітимізацію будь-якої інституціалізованої інформації.
А оскільки ми не "миші-трансгендери", а таки люди, то воно хитає.
Коротка історія питання.
Фактчекери із The Washington Post задокументували 30 573 брехливих або маніпулятивних тверджень Дональда Трампа протягом його першого президентського терміну - це в середньому була 21 брехня на день.
І це важлива частина його публічної самопрезентації, тому ніяк не нове.
Головний стратег президентської кампанії Трампа у 2016 році - Стів Беннон - відверто говорив, що головний його противник - це журналісти, а не демократи, і впоратися з цим противником можна, "затопивши лайном".
Це не метафора, це звучало саме як "to flood the zone with shit" - на все життя запам'ятала.
Зафіксуємо цей момент, це важливо.
Що робить з нами така тактика?
Ми не можемо зрозуміти, яка заява/подія є пріоритетною, що справді має значення, ми не встигаємо це осмислити, знайти адекватний аналіз, ми навіть не встигаємо обурюватися, якщо це справжній треш.
І це породжує зневіру і нігілізм, коли люди просто не вірять у можливість перевірити факт або знайти істину. Звідси недовіра до журналістики, звідси відмова від спроб зрозуміти, що ж відбувається насправді.
І тут ми не можемо не згадати Путіна і російську пропаганду, яка взагалі не працює з фактами, а працює з домінантним наративом.
Що це робить з нами, добре пояснює Пітер Померанцев.
Він вважає, що це переконує людей в тому, що правду розпізнати неможливо і що єдиний розумний вибір - "йти за сильним лідером".
Отже, має значення не брехня, а те, що ми відчуваємо, коли в ній тонемо.
Що нам варто розуміти:
- що ми не встигнемо за інформаційним хаосом і в цьому його мета,
- спростовувати це все не має сенсу, ми також не встигнемо за цим темпом, плюс - повторення додає брехні фальшивої "правдивості",
- це посилює поляризацію, бо наш мозок рятується у своєму "племені" - тобто, ми шукаємо не факти, а близькі наративи,
- ну і порозумітися з тими, хто нас затоплює лайном, справді важко.
Я ризикну припустити, що якісь люди Трампа, як пише Politico, могли спілкуватися з тими чи іншими українськими політиками.
Але я все ж вважаю, що мішенню зараз є не імена політиків, а наша суб'єктність як нації.
І також ризикну припустити, що якось недобре стає на болотах, що вони більше покладаються на наші внутрішні бої, ніж на власну армію.
