Друга хвиля Міндічгейту затихла ненадовго. Попереду ще кілька
Мовчання вже не допоможе
Стосовно нового сезону "плівок Міндіча" Банкова обрала тактику замовчування, і це мало свої підстави. На відміну від перших серій, які оприлюднило НАБУ 10-11 листопада минулого року, цього разу записи публікуються, точніше, переповідаються особами, які не мають жодного офіційного відношення до кримінального провадження НАБУ: журналістом "Української правди" Михайлом Ткачем та нардепом з "Голосу" Ярославом Железняком. Тому Володимир Зеленський може собі дозволити просто ніяк не реагувати, сподіваючись, що ніхто скандалу не помітить, а якщо й помітить, то швидко забуде.
Однак ця тактика дає Банковій лише короткочасну передишку. Стратегічно вона програшна, тому що ініціативу віддано в руки антикорупціонерів.
Та й замовчати другу хвилю Міндічгейту не вийшло. Записи, опубліковані Ткачем 28 квітня, мають вже 1 млн 68 тисяч переглядів, а продовження 1 травня — 513 тисяч.
Третя хвиля може початися вже в середу 6 травня за участі НАБУ і САП. Якщо так, то стосуватиметься вона корупційних історій у сфері оборони.
Як відомо, в парламенті "плівки Міндіча" досліджуються двома тимчасовими слідчими комісіями (ТСК). Одну з них очолює Железняк, а другу — Олексій Гончаренко з "Європейської солідарності". ТСК Железняка розслідує можливі протиправні дії посадових осіб, що могли завдати шкоди економічній безпеці України. А ТСК Гончаренка шукає можливі порушення законодавства у сфері оборони та антикорупційного законодавства під час дії воєнного стану.
Тобто тут є конкуренція між двома ТСК: яка з них стане майданчиком для НАБУ і САП. Минулого тижня здавалося, що Железняк на корпус випереджає Гончаренка. Обидві комісії запросили на свої засідання директора НАБУ Семена Кривоноса та керівника САП Олександра Клименка. Але засідання ТСК Железняка було призначено на 13:00 вівторка 5 травня, а ТСК Гончаренка — на 14:00 середи 6 травня.
Однак в понеділок 4 травня Железняк повідомив, що головні зірки, тобто Кривонос і Клименко, на засідання його ТСК 5 травня не прийдуть, але прийдуть у наступний четвер, 14 травня. Клименко пояснив це потребою "додаткового часу для підготовки повних, детальних та обґрунтованих відповідей". Також і Кривонос пообіцяв використати цей час на "підготовку ґрунтовних матеріалів, необхідних для участі у засіданні ТСК, на якому планується розгляд обставин, викритих НАБУ у частині, що може свідчити про завдання шкоди економічній безпеці України".
Це важливе уточнення: Кривонос і Клименко залишають для ТСК Железняка ті сенсації, які стосуються корупції в сфері економіки. А сенсації щодо корупції в сфері оборони залишаються для ТСК Гончаренка, як і було заплановано при її створенні.
"Очікуємо завтра на засіданні ТСК іноземних послів та представників більшості посольств, які знаходяться в Києві. Вони виявили інтерес до цієї теми, щоб обʼєктивно оцінити всю інформацію", — повідомив Гончаренко напередодні засідання 6 травня.
Якщо очільники НАБУ і САП вже готові дати відповіді на питання, які цікавлять українців та західних партнерів, то зручний майданчик є.
Якщо Кривонос і Клименко підтвердять нові записи — принаймні ті фрагменти, які стосуються діяльності Рустема Умєрова на чолі Міноборони, — то продовження тактики замовчування вже нічим не допоможе Банковій, лише зашкодить.
Стереоефект Умєрова і Єрмака
Звісно, тут постає питання, а чому самі НАБУ і САП не оприлюднили масив записів, яким вони володіють. Наскільки можна зрозуміти з пояснень людей, які знаються на цьому, антикорупційні органи ставляться до будь-яких записів як до ресурсу і не витрачають його на дурниці, як-от: щоб задовольнити цікавість піпла, чи заради піару, чи аби комусь помститися абощо.
Чотири серії записів, оприлюднені 10-11 листопада, містили фрагменти, ретельно підібрані з метою переконати суспільство в обґрунтованості підозр, які отримали тодішній міністр Герман Галущенко (кодові імена на плівках "Сигізмунд" і "Професор"), друг Зеленського, співзасновник "Кварталу 95" Тимур Міндіч ("Карлсон"), Ігор Миронюк ("Рокет"), Дмитро Басов ("Тенор"), Олександр Цукерман ("Шугармен").
Поки перелік підозрюваних не розширюється, НАБУ не має потреби оприлюднювати нові записи. А питати у НАБУ і САП, коли і кому наступному вони захочуть повідомляти про підозру, — це все одно що випрошувати спойлер у сценариста ще не знятого фільму.
З іншого боку, ніщо не заважає нам здогадуватися, які прізвища можуть викликати найбільший резонанс. Їх рівно два: Умєров та Єрмак. Разом вони створюють стереоефект, який з двох боків висвітлює постать Зеленського.
Умєров — це сфера оборони, тобто сфера безпосередньої відповідальності президента. Про Галущенка, Міндіча та їхніх подільників Зеленський може сказати (і каже): "Я не знав, бо був зайнятий геть іншим — обороноздатністю країни". Але якщо він не запобіг корупційним схемам у сфері постачання озброєнь, то, суспільство не повірить, що він не знав, воно сперечатиметься: "Потурав чи брав участь?"
Єрмак — це інший спосіб підійти впритул до Зеленського. І не лише тому, що вони шість років були alter ego один одного. З нових "плівок Міндіча" українці дізналися, що в кооперативі "Династія" в Козині будувалися будинки, власниками яких є чотири друга: Міндіч, колишній віце-прем’єр Олексій Чернишов, якийсь "Андрій" та якийсь "Вова". Перші двоє вже отримали підозру від НАБУ. Якщо її отримає ще і "якийсь Андрій", то "якийсь Вова" опиниться в дуже симпатичній компанії: троє друзів з підозрами і лише він один весь в білому, бо має президентський імунітет. І саме тоді (якщо не раніше) НАБУ і САП зможуть захотіти підтвердити, хто ж такі ці "Вова" і "Андрій" на плівках.
Стратегія антикорупціонерів
Досі ми говорили про тактику обох сторін, але яка їхня стратегія? Щодо Зеленського все більш-менш ясно. Навіть якщо він не має ретельно прорахованої стратегії, він точно має стратегічну мету: виграти вибори у будь-який спосіб.
"Плівки Міндіча" засвідчили, що він не дуже перебірливий у засобах досягнення цілей. Він звик діяти за принципом "собі і друзям — все, конкурентам — беззаконня". І це диктує стратегію антикорупціонерів.
Навряд чи Кривонос, Клименко, Железняк, Гончаренко, Ткач тощо будують плани перемогти на найближчих президентських виборах. Їхні амбіції скромніші, максимум — очолити якийсь партійний список і провести свою політичну силу в парламент. Або — у випадку Кривоноса і Клименка — продовжувати працювати на своїх посадах, але збільшити потужність, повноваження і впливовість НАБУ і САП.
Однак усе це абсолютно не вписується в стратегію Зеленського. І ніхто не здатен переконати його її змінити. Бо його стратегія диктується його основним інстинктом — політичного самозбереження. "Пан або пропав". І це спонукає антикорупціонерів сприяти другому варіанту.
Схоже, в Україні є консенсус певної групи впливових осіб про те, що потрібно не пустити Зеленського на вибори, обнуливши його рейтинг. Є купа гравців, зацікавлених у тому, щоб змусити його відмовитися від балотування. Антикорупціонери діють не лише у своїх власних політичних інтересах, а й виконують цей "суспільний запит", який склався в середовищі потенційних учасників президентських і парламентських виборів.
Вони, по-перше, не вірять, що вибори будуть чесними, а по-друге, обґрунтовано побоюються, що у разі перемоги Зеленського їм не знайдеться місця в цій країні. Тому завдання збити його рейтинг до плінтусового рівня — це банальний інстинкт самовиживання. А оскільки голосування буде не завтра, то у них є час на поступову обробку населення.
Тому шоу триватиме.
