Інтерв’ю В.В.Путіна двом провідним індійським телеканалам – Aaj Tak та India Today, які разом мають потенційну аудиторію не меншу, ніж 700-800 млн. осіб, - містить чимало надзвичайно цінної інформації про російську зовнішню політику, її тактичні та стратегічні цілі. А разом із тим – і про спосіб організації російського суспільства, того «колективного Путіна», який чисельно охоплює абсолютну більшість населення РФ, і подекуди не лише її.
Про «український вимір» цього інтерв’ю я вже писав, хоча дещо важливе варто додати. Та сконцентруймося на речах усесвітньо значущих.
Перше, що варто відзначити, – це послідовно проведене через інтерв’ю антизахідництво. Це не особиста примха Путіна і навіть не вияв колективної політики «кремлівських чекістів». Це політична релігія Російської імперії у ХІХ столітті та СССР по Другій світовій війні за Сталіна і не тільки за нього. В усіх лихах винен Захід, це світове зло, якому протистоїть «свята Русь». Поняття «політична релігія» детально напрацьоване у світовій теоретичній думці; сильною стороною концепцій політичної релігії є те, що вони органічно пов’язують її з тоталітаризмом, з його практикою, ідеологією та міфологією. Політична релігія є різновидом «світської релігії», яка описує спосіб організації (і самоорганізації) тоталітарного суспільства. При цьому в російському варіанті цієї релігії православ’я перестає бути Церквою, воно стає державною інституцією – спершу під орудою царату й «охранки», потім – ЦК КПСС і КҐБ, наразі – ФС Б і Кремля. Антизахідництво стало смисловою віссю буття Російської імперії у ХІХ столітті, а в ХХІ столітті – РФ.
Даремно більшість політиків держав-членів ЄС і НАТО вважають, що антизахідництво Путіна і Ко – лише слова. Ні. Політична релігія – реальність, яка об’єднує абсолютну більшість росіян. Наразі Путін закономірно посідає у цих координатах місце як сакрального, так і «земного» лідера; він усе своє життя боровся з Заходом, і часом доволі успішно. А іманентні суперечності його настанов (в інтерв’ю яскравий приклад – апеляції до норманської теорії походження навіть не Русі, а Росії як такої) не мають жодного значення. Ба більше: Брежнєв хоч їздив на спеціальних ЗІЛах, а Сталін не на «емках», а на Паккардах, і Путін не на «ладах» їздить, а на західних авто – але це також не має значення. Вірую, бо абсурдно – така максима в річищі політичної релігії імперського тоталітаризму. Особливо, коли цей абсурд (з погляду наукової логіки та здорового глузду) прорікає живий бог, він же великий вождь.
У цьому сенсі Медвєдєв і Дуґін – зовсім не божевільні дурники серед путінського почту. Вони – жерці-оракули панівної політичної релігії, тому до них слід ставитися дуже серйозно. Ось що прорік Дуґін, розшифровуючи одкровення Путіна у телеінтерв’ю: «Владімір Путін наголосив, що на Україні ми просто звільняємо свої території. Там наш народ. Так, він упав у безумство, але ми збираємося його вилікувати. А займатися зціленням європейців це вже не в наших силах. Ця самостійна, але вочевидь така, що йде під укіс цивілізація, перебуває у стані агонії. І все йде до того, що ми чинитимемо з нею набагато жорсткіше, ніж з Україною, просто зітремо Європу з лиця землі». Путін лише натякає на можливість превентивного удару до Євросоюзу – мовляв, ви ж озброюєтесь, – а Дуґін і Медвєдєв прямо говорять про доконечну необхідність знищення Європи. Цікаво, що в такому разі сталося б із путінськими пахолками в ЄС і НАТО? Чи «колективний Путін» вважає, що Європа капітулює та самознищиться?
Що впадає в очі: антизахідництво істотно допомогло Путіну «продати» т.зв. «глобальному Півдню» Росію, яка досі є колоніальною імперією, в ролі чи не головної опори антиколоніалізму. Скільки б деякі європейські держави не лащилися до африканських й азійських країн, вони все одно будуть в очах більшості населення цих країн, а «колективний Путін» - хорошим, бо він уміло впливає на посутньо архаїчну тамтешню соціальну міфологію.
По-друге, Путін категорично заперечує суб’єктність України – і зараз, і в минулому. Російськомовне населення «ЛДНР» і Криму таку суб’єктність, виявляється, має, воно самочинно провело референдуми, воювало за свою свободу, а всі інші в Україні такої суб’єктності не мають. Захід організував переворот, Захід озброїв і кинув проти Росії війська «київського режиму», Захід насаджує русофобію… Виявляється, сотні мільйонів африканців мають суб’єктність, а українці – ні. Правда, є українські націоналісти та неонацисти, згаданий уже «київський режим». Але то, за Путіним, лише пахолки Заходу, категорично несамостійні сили. Що ж, Путін наслідує Сталіна, який колись вів мову про «українсько-німецьких націоналістів». Абсурдна маячня, тим більше, що Сталін був-таки фахівцем з національного питання, але він знав: проковтнуть і не таке. Нагадаю, що Сталін вимагав від західних альянтів відкрити «другий фронт», хоча вони воювали з Гітлером з вересня 1939 року, тоді як СССР до 22 червня 1941 року був союзником нацистів, і саме то був «перший фронт», але проковтнули – і на Заході, тим більше у «совку». А чим кращі сотні мільйонів індійців за правління Моді з його улюбленим напоєм – коров’ячою сечею, яка начебто є панацеєю від усіх хвороб?
По-третє, Путін недвозначно солідаризувався з авторитарним режимом Махмуда Аббаса, голови палестинської автономії та руху ФАТХ, і з суто тоталітарним ХАМАСом, який панує у секторі Газа (саме ці дві сили реально представляють арабів Палестини): «Ми завжди виходили з того, що для того, щоб вирішити проблему Палестини, необхідно реалізувати рішення, ухвалені й ухвалювані впродовж багатьох років Організацією Об’єднаних Націй. І головне з них – створення незалежної палестинської держави. У цьому ключ до вирішення всіх проблем», - заявив він. А щодо «врегулювання у Газі» висловився за те, що «взагалі правильніше подумати над таким способом організації влади, щоб передати всю владу саме палестинцям». А у Газі навіть не ФАТХ, а ХАМАС поза конкуренцією. Втім, було б дивно, якби підполковник КҐБ говорив щось інакше. Адже сам «палестинський народ» і його перший вождь Ясир Арафат – витвори КҐБ СССР. І скільки б прем’єр Ізраїлю Нетаньяху не їздив до Москви, щоб побігати там із колорадською стрічкою – символом новітнього російського фашизму – все одно зробити РФ прихильною до єврейського народу він не зміг. Ба більше: наче християнин Путін не зважав і не зважає на те, що т.зв. «західний берег Йордану» - це біблійні Юдея та Самарія з Віфлеємом, і що це місто за 30 років панування там режиму Аббаса перетворилося з переважно християнського на переважно мусульманське – з усіма відповідними наслідками. Чи, можливо, заяви на користь «створення незалежної палестинської держави» - це тактика Кремля, яка покликана забезпечити йому авторитет на «глобальному Півдні»? Як на мене – ні. Йдеться про іманентну спорідненість Росії з авторитарними та тоталітарними державами цього ареалу, в якому наразі майже не лишилося демократій. Індію вважали «найбільшою демократією світу», а тепер, за словами Путіна, Індія та Китай – найбільші друзі Росії…
І нарешті. чимало в інтерв’ю сказано про Трампа (не стільки про США, скільки про нього особисто). Як на мене, Путін не дуже приховує своєї мети – розколоти Захід за допомогою офіційного Вашингтону, запропонувавши в обмін на фактичний союз із РФ чималі преференції. Слід сказати, що в цьому «кремлівські чекісти» домоглися реальних успіхів. Наступного дня після оприлюднення телеінтерв’ю Путіна на сайті Білого Дому з’явилася 33-сторінкова Стратегія національної безпеки США. Британський тижневик The Economist оцінює її так: «Нова американська Стратегія національної безпеки є останньою і повною заявою того, що собою являє «Америка насамперед» у зовнішній політиці. І для багатьох її читачів це буде дуже тривожним… Союзники можуть занервувати, деспоти – радітимуть». Дійсно: заявлено, що США не підходитимуть до інших країн зі своїми мірками щодо розвитку демократії. Тобто тоталітарні держави одержали карт-бланш, критика Росії у концепції практично відсутня. А водночас розкритикована Європа за начебто «неправильну» демократію і наголошено: «Зростаючий вплив патріотичних європейських партій (праворадикалів, які в більшості є проросійськими – С.Г.) дає привід для великого оптимізму». Американський юрист, колишній президент Світового Конгресу українців Аскольд Лозинський гостро критикує Стратегію: «Найбільшу користь від цього отримує Росія, а найбільше принижується Європейський Союз і разом з ним європейський континент, включаючи Україну, яка згадується побіжно. Росію не звинувачують у її вторгненні». Ба більше: у Стратегії мовиться не про російсько-українську війну, а про «українську війну». Неначе це Україна чи то на когось напала, чи то воює сама з собою… То чом би Путіну не похвалити Трампа? Схоже, він дещо знав про Стратегію до її оприлюднення.
На загал, охочі знайдуть для себе ще чимало цікавого та корисного у телеінтерв’ю, яке подивилися щонайменше півмільярда жителів Індії (а в англомовному варіанти – десятки мільйонів громадян інших держав). Що ж, війна новітньої «вісі зла» проти Заходу за допомоги певних сил самого Заходу, нарощує оберти. Нам же своє робить, і, як сказав поет, «хай мовчать Америки й Росії»…
