Сьогодні в італійській Кортіні-д’Ампеццо олімпійський рух не просто помер — він самовбивчо стрибнув у прірву, прихопивши з собою залишки моралі. За 21 хвилину до старту першого заїзду нашого скелетоніста Владислава Гераскевича офіційно дискваліфікували. Причина? Він посмів винести на трасу пам'ять про вбитих. Не гасла, не транспаранти, а обличчя тих, кого Росія стерла з лиця землі.
Те, що відбулося на вершині траси, заслуговує на окрему главу в підручнику з політичної проституції. Нова президентка МОК Керсті Ковентрі (яка дивним чином отримала посаду за активної підтримки «нейтральних» друзів Кремля) особисто приїхала на старт, щоб розіграти виставу. Зі скорботним обличчям вона запропонувала Владу «компроміс»: замінити його «Шолом Пам’яті» з 24 портретами загиблих атлетів на безлику чорну пов’язку.
Гераскевич, на відміну від кабінетних щурів у Лозанні, має хребет. Він відмовився. Результат — негайне відкликання акредитації. Його виганяють як злочинця за те, що він людина.
А чому ми, власне, дивуємося? Поки Гераскевич бореться на трасі, в теплих кріслах членів МОК від України продовжує сидіти такий собі Сергій Бубка. Людина, чиї бізнес-інтереси на окупованих територіях уже давно стали секретом Полішинеля, а його мовчання щодо геноциду власного народу — красномовнішим за будь-які крики. Коли в керівних органах організації, що нас нищить, сидить відвертий зрадник, чекати на справедливість — це верх наївності.
Але питання не лише до Бубки. Де була наша делегація? 46 осіб! Сорок шість здорових, тренованих людей, які мали б влаштувати такий демарш, щоб олімпійський лід тріснув від Кортіни до Лозанни. Замість того, щоб усім разом вийти на трасу і зупинити змагання на знак протесту проти дискваліфікації побратима, ми бачимо... тишу.
Можливо, проблема в тому, що для більшої частини нашої делегації «какаяразніца» — це досі стиль життя? Коли більшість членів команди продовжують спілкуватися мовою агресора, то для західного бюрократа ми — лише «різновид росіян». МОКівці, ймовірно, взагалі не бачать різниці: одні російськомовні вбивають, інші російськомовні приїхали на змагання. Для європейця, який до смерті боїться Путіна і його ядерної дубини, ми — зручна жертва, яку можна принести в жертву «спокою», щоб не дратувати Москву.
Чому ми називаємо це актом колабораціонізму? Бо поки Гераскевича дискваліфікують за пам'ять, 13 «нейтральних» росіян спокійно готуються до виступів.
Подивіться на цю ганебну вибірковість:
Американцю Наумову дозволили вшанувати пам'ять батьків.
Ізраїльтянину Файрстоуну дозволили вийти з іменами жертв теракту.
Але українцю заборонено показувати світові ціну нашої боротьби.
Ці «люди з товстими пузами» бояться, що фотографія вбитої української дитини зіпсує апетит спонсорам, які досі заносять валізи з кривавим кешем. Європа тремтить перед Кремлем, а МОК виконує роль вишибали, який прибирає «незручних» українців з очей переляканої публіки.
Владислав Гераскевич йшов на медаль. Він був готовий гризти цей лід. Але він обрав вищий п’єдестал — Честь.
Ця дискваліфікація — це вирок не Гераскевичу. Це вирок системі, де зрадники представляють націю, а «патріоти» мовчать на зручній російській мові. МОК — це ганьба, яка назавжди залишиться в історії як посібник терористів.
Слава Україні! Героям Слава!
