Чи варто дивуватися, що заступник міністра закордонних справ РФ Михаїл Ґалузін заявив в інтерв’ю ТАСС: мовляв, Росія готова обговорювати питання щодо запровадження тимчасового зовнішнього управління Україною під егідою ООН після закінчення «спеціальної військової операції» (зверніть увагу: після закінчення, тобто після запланованого знищення Української держави)? Не варто, все по-своєму логічно. «Такий крок дозволить провести в Україні демократичні вибори, привести до влади дієздатний уряд, з яким можна було б підписувати повноцінний мирний договір і легітимні документи щодо майбутнього міждержавного співробітництва», – заявив урядовець. І додав, що президент РФ Владімір Путін ще у березні 2025 року заявляв: у випадку з Україною встановлення зовнішньої адміністрації під егідою ООН є одним із можливих варіантів розв’язання «української кризи» (тобто російська агресія – це «українська криза»). І Росія, мовляв, готова обговорити це питання зі США, з європейськими й іншими країнами.
Як на мене, слід бути вдячними г-ну Ґалузіну за його демарш. Адже, по-перше, йдеться про неприховану ніякими словесними запонами позицію російської влади щодо знищення Української держави. Бо, бачте, «дієздатний уряд» у потрактуванні Москви – це не той, який чотири роки краще чи гірше, але ламає хребет «другій армії світу», а той, який підпише капітуляцію та націлиться на «міждержавне співробітництво» з тоталітарним рашистським райхом. По-друге, у світовій політичній практиці після 1945 року «зовнішня адміністрація» під егідою ООН встановлювалася лише щодо колоніальних територій, отже, Москва розглядає Україну навіть не як окрему країну, а як колоніальну чи постколоніальну територію, нездатну самостійно витворити норми свого життя. По-третє, Путін (від імені та з посиланням на якого виступає Ґалузін) укотре засвідчив, що вважає президента США Трампа останнім дурнем, який спалить себе, забезпечуючи імперські інтереси Росії (бо ж установити «зовнішню адміністрацію» в Україні можна лише силою).
Іншими словами, Ґалузін від імені та за дорученням «кремлівських чекістів» засвідчив своє єство «істинно російської людини, великороса-шовініста, по суті, негідника і ґвалтівника» (Ленін). У 1922 році до «вождя світового пролетаріату» почало доходити (все ж бо досвід життя в Європі), з якими монстрами він приречений мати справу, але було запізно. Проте це інша, хоч і дуже цікава та повчальна тема.
Утім, за великим рахунком ідеться передусім про спрямовану проти ООН і США провокацію. Адже навіть утягнення когось в обговорення ідеї про «зовнішнє управління» Україною – це був би вже великий успіх Москви. А те, що насправді ООН у цій формулі – типовий фейк, доводить факт, що за всіх своїх ґанджів ця міжнародна організація визнає Україну в кордонах 1991 року і не визнає жодних «ЛДНР» і «Республіккримів» ані як «незалежних» утворень, ані як територій Росії. А йдеться ж про ключову вимогу Кремля…
Але формулу щодо «тимчасового міжнародного управління», як на мене, не варто відкидати. Тільки під таке управління мають потрапити окуповані РФ і номінально «приєднані» до неї території. З цих земель мають бути виведені всі російські війська, поліцейські структури, спецслужби, має бути ліквідована російська адміністрація, натомість зайти війська під прапором ООН (з бронетехнікою й авіацією), щоб забезпечити вільне проведення референдумів про територіальну належність. Десь так на півроку, щоб максимально вивітрити «русский дух». От про це можна поговорити.
Та головне інше. Що б там не верзли «кремлівські чекісти» та їхні пахолки, варто звернутися до одного цікавого передбачення. Згідно з ним, у разі небажання цих чекістів відмовитися від влади та передати її тим, хто ґрунтовно перебудує державу, на Росію чекає «стагнація, перетворення на країну Третього світу (з ядерними ракетами навпереваги), Азіопа, розвал країни і якийсь «сирійський варіант», включаючи введення міжнародних поліцейських сил». Це написав у квітні 2012 року, за півроку до своєї смерті, знаний російський літератор і мислитель Борис Стругацький. Прогнозував ці події він на 2030-ті роки. Може, рештки Росії такий сценарій порятував би…
