Року десь так 1990-го мій знайомий, побачивши на вулиці транспарант «Канада – сестра України», страшенно обурився: «А чому не Росія? Росія тоді хто?». Я максимально ввічливо відповів: «А Росія не може бути нічиєю сестрою, бо вона постійно претендує на роль старшого брата».
Чому я це згадав? А тому, що Канада може найближчим часом знову підтвердити свій сестринський статус. Своєрідним чином, але підтвердити. Надавши дозвіл на постійне мешкання ще сотням тисяч українців.
Справа в тому, що на розгляд парламенту Канади внесена петиція, яка закликає надати всім українським біженцям, які прибули до країни після початку повномасштабного вторгнення Росії, статус постійних мешканців. «Закликаємо уряд Канади розробити спеціальну разову міграційну програму для мешканців Канади, які прибули до країни за канадсько-українським дозволом на екстрені поїздки й іншими тимчасовими міграційними програмами», – сказано в петиції. При цьому уряд закликають не діяти всліпу, а врахувати при наданні українцям постійного статусу тривалість законного перебування на території Канади, місцевий досвід роботи, знання мови (англійської чи французької) тощо.
Наразі ця петиція опублікована на сайті Палати громад парламенту Канади, під нею вже зібрано 48 тисяч підписів. На розгляд парламенту петицію вніс депутат від Ліберальної партії Іван Бейкер. Тепер уряд має 45 днів, аби підготувати на неї письмову відповідь.
До цього варто додати, що у березні 2022 року (вельми оперативна реакція на російське вторгнення!) у Канаді почала діяти програма CUAET, яка давала змогу всім охочим українцям отримати тимчасовий дозвіл на роботу та проживання у Канаді. Прийом нових заявок на цю програму закінчився два роки тому, а за час її дії до Канади прибуло близько 300 тисяч українських шукачів притулку. Власне, прибували вони й після і прибувають нині, тікаючи зі США з їхньою нинішньою неоднозначною, м’яко кажучи, імміграційною політикою.
Видається, петиція ця стала відповіддю на численні звернення біженців з України з проханням надати їм канадське громадянство, бо, мовляв, вона або втратили своє житло та майно внаслідок війни, або змушені були його продати, оскільки нікому було утримувати. Тобто, наголошували вони, їм нікуди податися з Канади, а тут вони працюватимуть, збагачуючи країну. Натомість автор петиції, зваживши на ці звернення, вчинив грамотно: не громадянство, а тільки статус постійних мешканців, який фактично надає всі права. крім передусім виборчих, і накладає всі обов’язки, крім військового (у разі, якщо за форс-мажорних обставин буде запроваджена мобілізація).
Усе це вкупі викликало вельми неоднозначну реакцію серед етнічних українців, які є громадянами Канади. Погоджуючись із потребою прихистити літніх людей, жінок і малих дітей, вони відзначали ненормально значне число кремезних чоловіків, цілком здатних до захисту України від російської агресії. Чи не втечуть вони і з Канади у разі якоїсь кризової ситуації? – таке питання ставили у розмовах між собою україноканадійці. – Вони погані громадяни своєї рідної держави, хто сказав, що стануть колись кращими? І ще одна важлива деталь була підмічена: хоча новоприбулі на свята постійно ходили у вишиванках до українських церков, але у побуті між собою майже всі спілкувалися російською мовою. «Ніколи ще у Торонто не було стільки російської мови!» - з сумом констатувала моя знайома канадська професорка.
Від себе додам: і невідомо ще, скільки серед персон із українськими паспортами, що осіли за океаном, може знайтися агентури, яка працюватиме і проти Канади, і проти України, і проти держав-членів НАТО…
Схоже, автор петиції врахував певні дражливі обставини, бо в ній не йдеться про те, щоб усім біженцям з України автоматично надати статус постійних мешканців – ні, враховуватиметься комплекс чинників.
Але. видається, петиція буде – раніше чи пізніше – підтримана, тобто ухвалять відповідний закон і двісті чи триста, а. може, і 350 тисяч українців стануть де-факто, а згодом і де-юре канадійцями. Бо у цій країні з’явилася непроста проблема: наприкінці минулого року Канада зафіксувала перше скорочення населення з 1867 року. Воно зменшилося на 0,2% (понад 100 тисяч осіб). Зменшилося число не лише громадян, а й тимчасових резидентів, які мали трудові та студентські дозволи на проживання. Кількість смертей перевищила кількість народжень. Нарешті, погіршилася економічна ситуація, помітно зросла вартість життя, яка впливає на демографічні показники. А це означає, що новоприбулі українці вкрай потрібні Канаді, особливо ті, що мають дітей і перебувають у фертильному віці. Що робити? Не знаю. Проте зрозуміло, що якісь репресивні заходи тут не допоможуть, а заохотити хоча б чоловіків повернутися та воювати нічим. Тут, як на мене, слід домовлятися з урядом Канади – скажімо, щоб він надавав одразу громадянство тим сім’ям, де чоловіки (а чи й жінки) вступили до лав ЗСУ чи Нацгвардії. І тим, хто повернувся, щоб до кінця війни працювати в українському ВПК. Бо просто повернутися до рідної країни мало хто схоче, а перетворення з утікача на воїна – це річ, гідна вшанування і в Канаді, і в Україні; такі люди матимуть повне право на подвійне громадянство і вільний вибір місця проживання. Як на мене. саме в такому разі Канада стане справжньою посестрою України.
