Передумовою врегулювання будь-якого конфлікту є припинення вогнюСпроби домовлятися про "великий мир" без зупинки бойових дій — це хибна логіка, яка лише затягує конфлікт. Саме після припинення вогню починається найскладніше — робота над стійким рішенням.
1. Навіть маючи значний військовий потенціал, США продемонстрували готовність діяти в межах можливого і шукати політичне рішення. Йдеться про усвідомлення меж сили. Це ознака усвідомлення відповідальності за глобальну безпеку.
2. Сучасні домовленості дедалі рідше є результатом прямих переговорів сторін. Йдеться більше про модель "розподіленої дипломатії", де одні актори домовляються, інші — тиснуть, треті — створюють умови для рішення. Це треба належним чином враховувати.
3. Вікно можливостей завжди обмежене. Кожне перемир’я відкриває шанс для дипломатії, але цей шанс швидко зникає, якщо його не використати. Саме в цей момент формується майбутня архітектура безпеки.
4. Менше уваги до Ірану і Близького Сходу означає більше уваги до України. Той, хто втрачає увагу світу, втрачає і частину підтримки. Війна йде не лише на полі бою, а й за глобальний порядок денний.
5. Ситуація в регіоні залишається крихкою, і її розвиток може ще не раз здивувати. Навіть після досягнення домовленостей жодної стабільності не гарантовано. У таких умовах перемагає не той, хто лише реагує, а той, хто має чітку, скоординовану і довгострокову стратегію.
Окрема тема — ядерний фактор. Навіть сама риторика про застосування ядерної зброї створює небезпечні прецеденти. Перетин цієї межі руйнує глобальні правила гри й відкриває шлях до неконтрольованої ескалації. Саме тому — це червона лінія, яку не можна переходити.
