Протягом 2025 року металургійна галузь росії стійкими темпами спадає, і перспективи подальшого її погіршення є дедалі очевиднішими. Виробництво сталі до кінця цього року скоротиться до 66,5 млн т, що на 6 % менше в річному вимірі, тоді як внутрішнє споживання впаде на 12 % – до 38,9 млн т. Повернення до докризових рівнів можливе не раніше 2027 року і лише за умови глибоких структурних змін в економіці рф, які наразі не видніються.
Оперативні дані за січень–жовтень 2025 року підтверджують поглиблення кризи в чорній металургії. Виплавка чавуну знизилася на 5,6 % – до 41,8 млн т, легованої сталі – одразу на 15 %, до 11,2 млн т. Виробництво прокату скоротилося на 5,3 %, труб і металевих конструкцій – на 11,9 %. Це вказує не про тимчасові збої, а системний характер падіння.
Ключовим чинником залишається втрата експортних ринків через санкції. До їх запровадження на ЄС припадало до 17 % експорту російської сталі, а сукупні втрати оцінюються приблизно у 9 млрд доларів США. Спроби переорієнтації на Азію, Африку та Латинську Америку не компенсували ці обсяги і лише поглибили залежність від низькомаржинальних напрямків.
Додатковий тиск створює жорстка монетарна політика. Попри зниження ключової ставки до 16,5 % у 2025 році, вартість кредитів для бізнесу залишається на рівні 18–25 %, що стримує попит на металопродукцію й інвестиції в будівництві та промисловості. На цьому тлі світові ціни на сталь перебувають під тиском надлишкової пропозиції з боку Китаю: його експорт у 2024–2025 роках перевищив 110 млн т на рік, що на 5–10 % більше, ніж раніше, і призвів до зниження цін у середньому на 10–20 %.
Фіскальний тиск посилює фінансові проблеми виробників. Акциз на рідку сталь зберігається, тоді як собівартість виробництва – близько 435 доларів за тонну – значно перевищує «ціну відсічки» у 300 доларів (мінімальна ціна продукції, нижче якої акциз не застосовується). У результаті галузь стикається з консервацією потужностей і закріпленням структурної стагнації.
