У сучасному китайському цифровому просторі одним із найбільш знакових символів став термін «американська лінія вбивства» (kill line). Це поняття, запозичене з геймерського сленгу для позначення межі, за якою критично ослабленого противника можна знищити одним ударом, перетворилося на головну метафору сприйняття Сполучених Штатів у КНР. У Пекіні панує переконання, що мільйони американських сімей балансують на межі катастрофи, де будь-яка випадкова подія – втрата роботи чи хвороба – миттєво штовхає їх у прірву руйнації. США бачиться китайському суспільству країною, що остаточно загрузла в економічному регресі, насильстві та незворотному занепаді.
Ця картина світу докорінно суперечить реальним фактам. Попри поширені міфи, рівень насильницької злочинності в США перебуває на найнижчому рівні за десятиліття, країна зберігає статус неперевершеної геополітичної та фінансової сили, а її економіка залишається динамічною і на 50% перевищує китайську за обсягом. Проте небезпека полягає саме в тому, що в Китаї панує нова, агресивна надмірна впевненість, заснована на цих хибних уявленнях. Це підживлює відчуття непохитності серед китайських лідерів, роблячи їх більш схильними використовувати державну міць як зброю та менш схильними до компромісів у майбутніх конфронтаціях.
Наратив про «лінію вбивства» став для китайців своєрідним захисним механізмом, який допомагає їм ігнорувати власні внутрішні виклики: уповільнення економіки, кризу на ринку нерухомості та високий рівень безробіття. Державна пропаганда КНР майстерно експлуатує ці настрої. Вечірні новини щодня прославляють внутрішні успіхи партії, завершуючись короткими сюжетами про «дисфункцію США» та глобальний хаос, нібито розв’язаний війною адміністрації Трампа проти Ірану. Паралельно з цим уряд проводить ідеологічну чистку в освіті, замінюючи західні моделі про незалежність судів та розподіл влади концепціями патріотизму та національної безпеки. Якщо раніше багато китайців сприймали таку риторику як порожню пропаганду, то теперішні опитування свідчать, що молодь дедалі більше вірить у цей сценарій.
На зміну колишній скромності 1980-х років прийшов Китай, який прагне грати виключно за власними правилами. Пекін більше не вважає технологічний тиск США екзистенційною загрозою, оскільки навчився ефективно парирувати удари. Прикладом став минулорічний відступ Трампа від тарифів після погроз Сі Цзіньпіна зупинити експорт рідкісноземельних елементів. Китай агресивно захоплює домінування в секторах критично важливих мінералів, чистої енергії та фармацевтики, готуючи їх як «ядерні варіанти» впливу для майбутніх геополітичних зіткнень. Оскільки китайське суспільство стає все більш зарозумілим, політична ціна будь-якої стриманості з боку лідерів у питаннях Тайваню чи Південнокитайського моря стрімко зростає.
Ця траєкторія веде до неминучого зіткнення, але вона не є незворотною. Для подолання цієї кризи Вашингтону необхідно не лише посилювати стратегічне стримування та стійкість ланцюгів постачання, а й терміново відновлювати прямі людські зв'язки. Послаблення візових бар'єрів для студентів, розширення наукових та бізнес-обмінів є необхідними кроками для того, щоб вивести обидві сторони з їхніх інформаційних коконів. Оскільки президенти США не відвідували Китай уже майже дев'ять років, стабільна та тверда взаємодія є єдиним способом перезавантажити ці найважливіші відносини у світі та змінити небезпечні хибні уявлення Пекіна.
