1. Просто, щоб ні в кого не було ілюзій: ці переговори не про Украіну, хоч ми ніби і в центрі уваги. Це переговори про те, як змусити європейців зняти санкції з РФ в обмін на гарантії безпеки та можливість американських компаній зайти посередниками при продажі російських товарів. І тому, поява європейців була передвизначена.
Просто, в силу слабкості самих європейців та певної заангажованості американців, Путіна вдалося показати свою згоду, ледве не як царський жест милості.
2. Європейці поки явно не готові до нового формату переговорів. І проблема тут не в визначенні переговорника, проблема в мандаті для переговорів. Справа в тому, що навіть наші найбільші союзники мають одночасно дві протилежні думки: вони хочуть завершення війни (через фінансові та електоральні виклики) і одночасно хочуть її продовження (бо бояться агресії РФ. Як результат, в наступні місяці є висока загроза фрагментації проукраїнської коаліції.
3. В той же час маємо класичне двомислення Путіна, який хоче торгувати з Європою і тут же говорить про сфери впливу і лякає європейців війною. Власне, така позиція Путіна - є головним стримуючим фактором для європейців. Але це не зупиняє, а лише сповільнює фрагментацію коаліції.
4. При цьому, мені здається, що в Києві мало хто до кінця усвідомлює зміну модальності переговорів. І ми пробуємо продовжувати жити за лекалами 2022. На жаль, європейці вже почали хитатися і вони не зможуть жити в логіці 2022 (приїздіть, всі хто потребує, грошей дамо стільки, скільки треба, Путіна залишимо в ізоляції). Нам потрібно міняти стратегію і разом з європейцями будувати нову рамку червоних ліній. Бо хочемо ми чи ні, але ці червоні лінії вже починають зсуватися. І тепер питання в тому, в якій формі ми будемо через 5-6 місяців впливати на цей процес. Як учасники з правом голосу чи як спостерігачі.
5. В світі є достатньо багато країн, які дуже остерігаються того, що право сильного оформлювати сюзеренітет над слабшим може стати тенденцією. І тут нашими природними союзниками стають Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія і і ряд інших країн. Більше того, така постановка питання ламає стратегію Китаю. А відтак, повторю те, що казав давно: нам потрібно розширювати шахову дошку і виходити з реалій 2026, а не 2022 року.
