Інформаційна війна XVIII століття навколо образу Росії в Європі.Після 1721 року, коли Петро I офіційно прийняв титул Імператора Всеросійського, а Московська держава була представлена Європі як Російська імперія, боротьба за її європейський образ стала особливо важливою.
XVII–XVIII століття цікаві тим, що в Європі почало видаватися багато книжок з історії, географії, політики та інших наук. Особливо популярними були історичні праці й описи подорожей європейських дослідників у різних країнах світу.
Подорожні книжки формували в європейських читачів образ країни. Книга мандрівника сприймалася як свідчення очевидця. Тому описи тієї ж Росії в іноземців працювали сильніше, ніж офіційні маніфести.
У 1761 році абат Жан Шапп д’Отрош (Jean Chappe d’Auteroche, 1722–1769) – французький астроном, член Французької академії наук – був відправлений до Росії, у Тобольськ, щоб спостерігати проходження Венери диском Сонця. Але після поїздки він написав не лише астрономічний звіт, а величезну книгу "Voyage en Sibérie" – "Подорож до Сибіру", видану в 1768 році. У ній він описував не лише Сибір, а й Росію загалом: звичаї, державний устрій, армію, кріпосне право, релігію, побут, клімат, дороги, чиновників. І Росія в нього постала як напівварварська, деспотична, холодна, відстала країна на краю європейської цивілізації.
Катерина II (імператриця російська 1762–1796 рр.) дуже дбала про свій європейський імідж. Вона листувалася з філософами – Вольтером, Дідро, будувала образ "просвіченої государині". Листування з європейськими філософами давало Катерині величезний престиж: вона виглядала не східною деспоткою, а співрозмовницею філософів. Катерина намагалася створити образ Росії як нової просвіченої імперії, а себе – як "Північної Мінерви" (давньоримської богині мудрості, покровительки наук, мистецтв і ремесел), філософа на троні.
І коли в Європі вийшла книга Шаппа, це був удар прямо по її політичному проєкту. Що в книзі Шаппа обурило Катерину?
– Шапп показує Росію як країну, де тілесне покарання є частиною повсякденного порядку. Жорстокість застосовується не за злочин, а майже як побутова дисципліна.
– Він прямо пише про російського кріпака як про раба – людський рід у Росії є предметом торгівлі. Дітей можуть відривати від матерів і продавати.
– Російський кріпак, за Шаппом, не має власної землі і тому не зацікавлений у праці. Він пише, що російський раб не має жодного дюйма землі.
– Сама система рабства виробляє зіпсований народ, у якого основні риси: хитрість, пияцтво, підозріливість, відсутність свободи, відсутність моральної самостійності. Росіянин нехтує землеробством, схильний до пияцтва, хитрий і потайний.
– Російське духовенство – неосвічене, п’яне й хтиве.
– Російські жінки живуть без серйозних занять, часто не вміють читати; чоловіки – такі ж неосвічені, як жінки. Він описує світське життя як суміш неробства, церемоній, обідів, пияцтва і нудьги.
– Російське суспільство апатичне і нездатне звільнитися від деспотизму. Сама природа Росії виробляє людей, нездатних до свободи й генія.
– Російська громадська лазня – доказ "неєвропейськості" російських звичаїв: у лазнях чоловіки, жінки й діти з різних родин могли паритися разом оголеними, без тієї тілесної сором’язливості й уявлення про приватність, які вважалися ознакою європейської цивільності. Для європейського читача це було не просто побутовою дивиною, а знаком грубості, тілесної розкутості й цивілізаційної відсталості.
Книга мала сильний візуальний ряд: гравюри й ілюстрації закріплювали в очах читача образ Росії як грубої, варварської країни на межі Європи.
Раніше такі європейські книги в Росії просто забороняли і спалювали примірники, які потрапляли до країни. Але цього разу Катерина II вирішила піти іншим шляхом – ініціювала і реально брала участь у написанні книги-спростування. При цьому їй допомагали люди з її адміністративного кола – Андрій Шувалов (наближений до імператриці дворянин, любитель історії, називав себе учнем Вольтера) і Григорій Козицький (виходець з українського освітнього середовища, письменник, журналіст і статс-секретар імператриці): вони збирали матеріали, перевіряли факти і стежили за друком. Підготовка книги велася у великій таємниці.
Книга була названа "Протиотрута, або Розбір поганої книги, розкішно надрукованої, під назвою "Подорож до Сибіру"" – Antidote, ou Examen d’un mauvais livre superbement imprimé, intitulé Voyage en Sibérie. "Антидот" вийшов анонімно в 1770 році, французькою мовою, без зазначення автора і місця видання. Потім було амстердамське видання: перший том у 1771 році, другий – у 1772-му. Одночасно готувався англійський переклад, який вийшов у Лондоні в 1772 році.
Починається "інформаційна війна"… Катерина намагалася втягнути у захист Росії авторитети французького Просвітництва. Але реакція була неоднозначною: Вольтер і Дідро не стали простими пропагандистами "Антидота", а їхнє ставлення до цієї полеміки було складним і мінливим. Дідро взагалі назвав авторів "Антидота" людьми, які заслуговують на презирство своїм низькопоклонством.
Найнадійнішим союзником Катерини в цій історії був Фрідріх Мельхіор Грімм, важливий посередник між Катериною і французькими філософами.
Фрідріх Мельхіор Грімм – німець за походженням, який жив у Парижі, літератор, критик, дипломатичний посередник і видавець знаменитої на той час рукописної Correspondance littéraire, philosophique et critique – закритого літературно-політичного бюлетеня для європейських дворів. Його читали монархи й аристократи.
Він був головним агентом впливу Катерини II, посередником між імператрицею і західноєвропейським філософським середовищем. За що він отримував від Катерини II гроші, комісії за угоди, посади… Але й цей "авторитет" не допоміг…
В Європі "Антидоту" не повірили. Цю книгу європейці сприймали як поганий памфлет, який і поруч не стоїть із книгою Жана Шаппа д’Отроша.
Минуло понад двісті років, але Росія так і не вийшла з цієї імперської пастки. Вона знову й знову хоче, щоб Європа бачила в ній цивілізацію, але при цьому сама вперто відтворює насильство, страх, рабську покору, культ війни й ненависть до свободи. Саме тому Росія так люто воює не лише з народами, а й зі словами, книжками, свідченнями й пам’яттю.
